***

Было ничем не примечательное утро в самой обычной поликлинике. Человек довольно преклонных лет пришел к врачу снять швы с пальца руки. Было заметно, что он очень волнуется и куда-то торопится. Спросив, когда будет врач, мужчина дрожащим голосом сообщил, что к 9 часам его ждет очень важное дело. А уже 8-30.

Я понимающе ответил, что все врачи заняты, и смогут уделить ему внимание не ранее, чем через час. Однако, заметив неимоверную печаль в его глазах и некую растерянность в движениях, когда он то и дело поглядывал на часы, под сердцем у меня что-то екнуло. Пациентов на прием ко мне не было, и я решил сам заняться раной этого человека. Меня обрадовало, что ранка хорошо затянута, а, значит, не возникнет никаких проблем, если швы снять сейчас. Посоветовавшись с коллегой, я занялся пациентом. Мне почему-то хотелось с ним поговорить, и я первым завел разговор:

– Вы так торопитесь. Должно быть, у вас назначен прием еще к одному специалисту?

– Не совсем так. В 9 часов мне нужно покормить больную жену. Она сейчас в больнице. Из врачебного любопытства, я спросил, что с его женой. Мужчина ответил, что у нее, к огромному прискорбию, обнаружена болезнь Альцгеймера. Я успел сделать необходимые процедуры, пока мы беседовали, на что, естественно, потребовалось время. Мне показалось, что к 9 часам мой пациент может не успеть в больницу к жене. Я поинтересовался, будет ли та волноваться, если он опоздает. Мужчина печально покивал головой:

– Нет, волноваться она не будет. Моя жена не узнает меня последние пять лет. И даже не помнит, кем я приходился ей по жизни.

Я удивленно воскликнул:

– И, несмотря на это, вы все равно каждое утро к 9 спешите в больницу к человеку, уже не знающему вас?

Тогда он ласково потрепал меня по плечу и, улыбнувшись, по-отечески ответил:

– Да, к сожалению, она не знает кто я. Зато я помню, кто она. С ней я был счастлив всю свою жизнь.

Я подошел к окну и долго смотрел вслед уходящему по аллейке пожилому пациенту. И только когда постучали в дверь, понял, что плачу. Мурашки пробежали по моему телу, и я сказал: "Это та любовь, о которой мечтаю и я…"

Мой утренний пациент сказал, что был счастлив. Да и она, та женщина, тоже счастливая, имея такого мужа.

Не страсть или романтика, а истинная любовь, способная понять, простить и принять – вот то, что непреходяще. Мы уйдем. А она останется, поселившись в чьем-то сердце.

Блог

Що буде, якщо зникне МУЗИКА

                                  Що буде, якщо зникне МУЗИКА?- закриють музичні школи- свята в садочках - університети, коледжі, училища- КВН, концерти, фестивалі, конкурси,гуртки - шкільні заходи...
Читати далі

Я унікальність

Що означає унікальність? Я – унікальність? Звичайно – унікальність)…Кожна людина унікальна. Тільки постає питання «А в чому ж полягає моя унікальність?»  Про це я намагалася думати з самого ранку. Сонячний весняний ранок, в кімнаті чути солодкий аромат кави, день починається чудово! Та ще...
Читати далі

Перший блог

Сьогодні був створений наш новий блог. Слідкуйте за оновленнями, і ми будемо тримати Вас в курсі наших новин. Ви можете читати нові записи цього блогу використовуючи RSS канал.
Читати далі

Опитування

Чи подобається Вам наш сайт?

Так 741 94%
Ні 48 6%

Загальна кількість голосiв 789

Новини

Сайт Соколишин Галини Іванівни відкрито

Сьогодні відкрився наш новий веб сайт. На цьому сайті я планую розмістити розділ з поезією для душі, з притчами, життєві історії, у методичні матеріали буду загружати особисті кращі конспекти уроків, календарне планування та іншу корисну інформацію. Якщо хтось щось має цікаве з цих питань -...
Читати далі

Блог Соколишин Галини Іванівни

Cоколишин Галина Іванівна
вул. Шевченка, 2
смт. Печеніжин
Коломийського р-ну
Івано-Франківської обл.
78274
0667036578
0673484086
top-lider67@mail.ru