Дівоча гора
Хоч він жив на подільському березі Дністра, а на буковинському зустрічалися вони щодня. Невеличкий острів на Дністрі служив їм за місце побачень, а дністрові хвилі та човен-чайка переносили їх з берега на берег.
Ні для кого не було секретом, що ставний, високий парубок з Поділля, який пас багацькі вівці понад Дністром, та струнка золотокоса буковинська дівчина-наймичка любляться і мріють скоро побратись.
Але обоє не мали ні кола, ні двора, і їм треба було щось заробити спершу.... Одного разу, коли дівчина, наче шукаючи захисту від усього злого, пригорталася до хлопця, знялася буря, чорні хмари нависли над ними.
-Треба поспішати додому, а то гроза буде, - промовила вона, і, прощаючись з милим, запитала тривожно: - А що, як після дощу прибуде Дністер і затопить наш острів? Як ми тоді зустрінемось? Я без тебе не проживу й хвилини... .
- Після дощу зійде веселка, - стиснув парубок руку дівчини. - Кажуть, що як стати там, де веселка воду п'є, то по ній можна й через море перейти...
Хоч не було тоді дощу і Дністер не розлився, але на другий день до його буковинського берега не допускали й на гарматний постріл: по річці пройшов румунський кордон.
Парубок, як і раніше, підходив до подільського берега Дністра, пускав вінок з червоних маків на сині хвилі, все дивився й дивився, але коханої своєї не бачив.
Одного разу над Дністром зійшла веселка. Наче справжній міст, вона перекинулась з берега на берег і одним своїм кінцем вперлася в підніжжя найбільшої гори, що на буковинському боці.
Далеко навкруги люди в той день бачили, як пташкою вилетіла на саму вершину гори струнка золотокоса дівчина і, розпростерши руки, як крила, кинулася в кипучий Дністер, а навздогін їй бігли і стріляли боярські посіпаки.
Ніхто не знає, що сталося з відважною дівчиною.
Відтоді гору ту люди називають Дівочою. Вже в наш час хтось посадив на її вершині берізку білокору, а вітер навкруги барвінку зеленого насіяв...
blog-vchitelya-muzichnogo-mistet.webnode.com.ua/zhittjevi-istoriji/legendi/
