Горить свіча...

Горить свіча, і плаче мати,
Куди поділося дитя?
Лягло воно лиш задрімати?
Та зупинилося життя…
«Пробач, матусю, що покинув,
Заставив плакати, прости.
Я йшов за вільну Україну!
Я лиш хотів допомогти.
Я знаю, тобі тяжко-важко
Й життя не буде вже тобі.
Та буду тут, з тобою, рідна,
У серці, ненько, назавжди.
Бо кажуть, що герої не вмирають,
Ти чуєш, мамо, я герой!
І жити буду вічно в Раю,
Ти свічку лиш постав за упокій.
Хотів я долі для країни,
Майбутнього для діточок своїх,
Щоб хоч вони не бачили руїни.
Жаль, таки не дочекався їх.
Вже час…
Тільки не плач, лебідко,
Прости мене чим завинив,
«Небесна сотня» буде стражом
вічним,
І я заступником твоїм..»
Відправилась душа на захід сонця,
Підняли ангели і понесли у Рай.
Він мав почесне право охоронця,
Він є герой, він полетів у даль…

Автор: Іра Тетеріна