Правдива історія із життя
Доброго ранку, - сказала жінка, проходячи повз чоловіка, що валявся на землі. Той оторопіло підняв на неї очі. Відразу було видно, що жінка добре заробляє - дороге пальто і доглянуті руки говорили самі за себе. Спочатку чоловік вирішив, що вона знущається над ним, як і багато інших, які кожен день проходять повз нього.
- Дайте мені спокій, - зі злістю промовив він.
Але на його здивування, жінка не зрушилась з місця. Вона посміхнулася і рівний ряд білих красивих зубів, доповнили посмішку.
- Ви голодні? - запитала вона.
- Ні, - відповів він, посміхнувшись. - Я тільки що пообідав з президентом. Ідіть уже, куди йшли!
Посмішка жінки стала ще ширше. Раптом він відчув її руку на своїй руці.
- Що ви робите, жіночко? Я сказав, щоб ви дали мені спокій!
Поруч чергував поліцейський, який, почувши крики, підійшов ближче.
- Якісь проблеми, пані? - запитав він.
- Ні, що ви, офіцер, - відповіла вона. - Я просто намагаюся підняти цю людину на ноги. Чи не допоможете мені?
Офіцер спантеличено почухав потилицю.
- Цей старий, він наш місцевий безхатько. Він живе на цій вулиці протягом декількох років. Що ви хочете від нього?
- Бачите той кафетерій неподалік? - запитала вона. - Я хочу відвести цього чоловіка туди і нагодувати.
- Жіночко, Ви з глузду з'їхали! - бездомний пручався з усіх сил. - Я не хочу йти туди!
Раптом він відчув, як сильна рука поліцейського підхопила його з іншого боку і підняла з землі.
- Відпустіть мене! Я нічого не зробив.
- Заспокійся, вона хоче тобі допомогти, - відповів поліцейський. - І не сперечайся з нею.
Нарешті, не без зусиль, жінка та поліцейський відвели старого в кафе і посадили за столик в кутку.
Був пізній ранок, сніданок вже пройшов, а час обіду ще не настав, тому людей було небагато. Менеджер тут же підійшов до їхнього столика.
- Пане поліцейський, шо тут відбувається? - запитав він. - Що все це значить, ця людина в біді?
- Ця пані привела його сюди, щоб пригостити сніданком, - відповів поліцейський.
- НЕ тут! - роздратовано відповів менеджер, - присутність такого роду людей шкодить бізнесу.
Старий бомж посміхнувся беззубою посмішкою:
- Бачите, я ж казав вам. Тепер, відпустіть мене, будь ласка!
Жінка повернулась до працівника кафе:
- Хлопче, ви є менеджером цього кафе і Ви знаєте хто у вас що тижня орендує банкетну залу?
- Звичайно, - відповів той, - вони найповажніші наші клієнти.
- О, та ви, напевно, маєте непогану виручку з цих зустрічей?
- А вам яке діло?
- Вибачте, молодий чоловіче, я президент і головний виконавчий директор компанії, яка орендує цю залу .
- О, вибачте - тільки і зміг вимовити шокований менеджер.
Жінка знову посміхнулася:
- Я думаю, це змінює ситуацію, правда? - Вона глянула на поліцейського, який з усіх сил намагався не розсміятися - Хочете приєднатися до нас на чашку кави і ланч, пане офіцер?
- Ні, дякую, - відповів він, - я на службі.
- Тоді, можливо, чашку кави з собою?
- Так, дякую. Було б дуже великодушно з вашого боку.
Менеджер прийшов в себе і швидко промовив:
- Ваша кава зараз буде готова.
Офіцер обернувся до жінки:
- Спритно ви його поставили на місце.
- Я не ставила собі таку мету. Вірте чи ні, але у мене інші причини.
Вона присіла за столик навпроти збентеженого бродяги і пильно подивилася йому в очі:
- Друже, ви пам'ятаєте мене?
Старий уважно вивчав поглядом кілька хвилин:
- Ну, Ви здаєтеся мені знайомою.
- Я трохи старше зараз. І вже точно на вигляд змінилась, ніж в дні моєї юності, коли ви працювали тут. Одного разу я зайшла саме в це кафе, голодна, замерзла, в дешевому одязі.
- Ви!!!? - Що стояв поруч офіцер не втримався від коментаря, він не міг повірити, що така шикарна жінка колись могла виглядати інакше.
- Я тоді тільки закінчила коледж, - продовжила розповідь жінка, - приїхала в місто в пошуках роботи, але так нічого і не змогла знайти. Зрештою, закінчилися гроші і мене виселили з найманої квартири. Був місяць лютий, стояв страшний мороз, мені нікуди було піти, і я забрела в це кафе, щоб погрітися.
Старого раптом осяяла широка посмішка.
- Тепер я згадав! - скрикнув він, - я стояв за стійкою, ви підійшли і запитали, чи можна попрацювати тут в обмін на їжу. Я тоді сказав, що це проти правил закладу.
- Саме так, - відповіла жінка, - потім ви зробили мені найбільший сендвіч, який був в меню, пригостили гарячою кавою і не взяли з мене грошей. Я боялася, що через мене у вас будуть неприємності з начальством. Потім я побачила, як ви поклали свої гроші в касу за мій сніданок.
- Так, ви почали свій бізнес? - в нетерпінні запитав старий безхатько.
- Я влаштувалася на роботу на наступний день. Я сама прокладали собі дорогу до успішного життя. Зрештою я почала свій власний бізнес і, з Божою поміччю, він став рости і процвітати. - Вона відкрила сумочку і дістала візитну картку:
- Коли ми закінчимо тут, я хочу, щоб ви нанесли візит моєму комерційному директору. Він відповідальний по персоналу нашої компанії. Я поговорю з ним, і впевнена, він знайде для вас підходящу роботу в офісі. - Вона посміхнулася:
- Думаю, що він зможе навіть дати вам аванс, щоб ви купили собі одяг і знайшли житло, поки ви самі не станете на ноги. І запам'ятайте, якщо вам коли-небудь що-небудь знадобиться, мої двері завжди відкриті для вас.
- Спасибі вам! - по щоках бродяги текли сльози, - Як я можу віддячити вам?
- Не дякуєте мені - відповіла жінка, - Господь допоміг мені через вас, тепер Він допомагає вам через мене!
Вийшовши з кафе, офіцер і жінка зупинилися біля входу на хвилину, перш ніж їх шляхи розійшлися.
- Дякую за вашу допомогу, офіцер.
- Навпаки, шановна - відповів він, - завдяки вам я побачив сьогодні чудо, я ніколи не забуду цього. І ... дякую за каву!
Пам'ятаймо - Бог є, тому життя повне сюрпризів!
Що посієш - те й пожнеш...
