Усе не те, чого ти так жадала

Усе не те, чого ти так жадала,
Усе не так, як мріяла ти в снах,
І не мене ти вічно вірно ждала,
І прагнення мої – нікчемний прах.
Тебе не кинув би у юрбах інший,
Не жартував би, як не хочеш ти,
І приділяв уваги б тобі більше,
І мав би і машину, і хати.
А я такий, як є, таким і буду,
Мене не змінить ані щастя, ані біль, -
Занадто зачерствІв мій сміх від бруду,
Занадто потойбічна самоціль.
Мінятися? Та скільки ще мінятись?
Добрішати? А де подіти зло?
Так хочеться з півсотні розстріляти,
Щоб дихати свобОдніше було.
А потім стати і спитати в себе:
Навіщо все? Навіщо світу я? –
Ти промовчиш, бо так мені і треба,
Матуся скаже: “в тебе є сім’я”.
Та сенсу цих моїх безмовних рухів,Вірші  мої тобі не донесуть,

Бо слухаєш слова мої, як звуки,

А мала б чути їхню суть.